Заводу Кобзаренка цього року виповнилося 30. І саме цього року, в останній день літа, урочисто відкрито другу чергу заводу в Польщі – просторого сучасного виробничого приміщення площею 4000 кв. м. З’їхалося багато гостей із десятків країн і Дмитро Анатолійович Кобзаренко урочисто перерізав символічну червону стрічку, закріплену на гаках кран-балок. Ефектно в хмарах декоративного диму трактор вивіз новинку – PBN-50, причіп-перевантажувач на траках. Техніка пофарбована на військовий мотив, де в металі траків гордо вибито – MADE IN UKRAINE.
Дмитро – ровесник заводу, йому теж тридцять. Це лідер нового типу, інтелектуальний, відкритий, щирий та енергійний, він має таку моцартіанську статуру, пересувається бігом. І щоб усміхнутися, йому не потрібно робити зусиль, він просто тисне руку й усміхається.
Однак йому випало на долю продовжити будівництво польського заводу, яке почав 2016 року батько, і він блискуче впорався з цим завданням. Польський завод Кобзаренка вражає – масштабом і простором, потенціалом і перспективою. На відміну від більшості європейських заводів, щільно набитих конструкціями, тут вільно рухається великогабаритна техніка і вільно почуваються люди.
Польський проєкт – продовження українського
Справа це неабияка – в Польщі все інакше: законодавство, умови, економіка, ціни. Однак – вдалося, ще й розвиваючи два українських заводи.
Добре, що нам пощастило поговорити напередодні, оскільки десятки людей і сотні гостей не дозволили б по-сімейному посидіти й поміркувати про зроблене і перспективу.
– Багато вашої техніки бачу сьогодні в господарствах України. Хоч війна, але, дивлюся, попит на неї зростає.
– Так, завод Кобзаренка завжди активно реагував на потреби фермерів. Зараз розробляємо пристрій для розмінування – це актуально для багатьох аграріїв, черга велика. З партнерами також розробляємо гуманітарні розміновувачі на базі тракторів із дистанційним керуванням. Прошерстили цю тему – ніхто з приватних операторів розміновування належних сертифікатів зараз аграріям не надає. Тільки ДСНС видає сертифікат, але нічого не гарантує. Підірветься трактор – ну, вибачай. Ми купили трактор Т-156, оснастили ланцюговим ротором, зрізали кабіну, закрили колеса від уламків і відправляємо на полігон, на випробовування. Маю надію, що за місяць така техніка піде на допомогу за зверненнями господарств…
– Запитаю у вас про таке: скільки польське підприємство взяло у вас ресурсу – зрозуміло, фінансового, енергетичного, але й – внутрішнього, менеджерського? Скільки з’їдає крові, нервів, фінансів?
– Спорудження першого цеху коштувало 5 млн євро, другого – 4 млн євро. Все це здійснювалося за участі дотацій Євросоюзу. Перший цех дотувався в обсязі 20 % на будівлю й 50 % на обладнання без ПДВ, другий – 50 %, будівля та обладнання. Все це в Європі реалізовано дуже грамотно. Створюється окремий рахунок у банку – я цих грошей навіть не бачу. Я кредитуюся, в мене своїх грошей навіть немає. Тобто що перша, що друга споруда будувалися за кредитні кошти. А на рахунок Євросоюз через Польське агентство з розвитку підприємництва (PARP) заводить гроші, знижуючи моє кредитне навантаження.
– Напевно, від позичальника вимагають чимало документів?
– Звісно, ми повинні мати патенти, докладний опис проєкту, умови по робочих місцях, скільки людей мають бути прийняті на роботу. Патенти, до речі, недешево коштують. Почали писати проєкт другої черги 2020-го, отримали позитивний результат уже в ковідний час, десь у листопаді того ж року. Весь 2021-й погоджували проєкт будівлі. Фундамент почали закладати 2022 року.
– Цех уже стояв? Перша черга вже діяла?
– Так. У першому цеху ми почали зварювальні роботи 9 квітня 2020 року, а через п’ять днів Польща закрила кордони через ковід. А на другий – дозволів ще немає. Очікую за місяць. Це не так, як в Україні. У нас можна зайти в цех, якщо тільки дах стоїть, на все закривають очі. Тут же дуже суворо з дотриманням вимог.
– А як відбувалося відведення енергії, комунікацій, підведення води?
– Загалом процедури схожі на українські. Довго очікували на рішення від монополіста. Рік треба чекати дозволи на електроенергію, на квоти по викидах. Папірологія – гарне слово, яке це все описує. Отже, 2020-го цех був зданий у роботу, почали в ньому працювати. І тут же сіли писати наступний проєкт. Розширили ще одну кредитну лінію. Я приїжджав у Варшаву, як диплом захищати – комісія вирішує, давати тобі гроші чи ні. Перший кредит на 10 років під 2,8 %. Другий – на тих самих умовах.
Ясно, що завод у Європі – це розширення можливостей фірми та її заводів у Липовій Долині та Ромнах, але – чому Польща? Я склав свою думку саме при відвіданні заводу Кобзаренка в Клещуві. Вже в Радомську, на найближчій залізничній станції, побачив грандіозний логістичний центр JYSK, підприємство, яке займало квадратні кілометри. Це ворота величезної шведської фірми далеко не в Польщу – в усю Європу. Навколо будь-якого містечка створені індустріальні зони, де розгорнуті підприємства та логістичні склади відомих у світі компаній. Пульс цих шляхів до Європи через Польщу зумовлює, що країна потужно нарощує ВВП на тлі рецесії в Європі. Цифри вражають: 2021 року – 6,8 %, наступного року – 4,9%, а цьогоріч експерти прогнозують двозначну цифру. Розвиватися на ринках, що швидко зростають, – це надзвичайно перспективно.
«Я не ламаю, я розбудовую»
– Ви вже опанували польську мову, розмовляєте, пишете?
– Розмовляю добре, але діалекти ще не дуже вільно сприймаю. Нотаріус раніше вимагав перекладача для роботи зі мною, а зараз, коли підписую документи, вже зняв вимоги – бачить, що я все розумію. З усіма інстанціями говорю без перекладача, ніхто вже зі мною не їздить.
– Однак скільки тут бюрократія споживає психічного здоров’я та енергії? Бо в Україні людина, що започатковує виробництво, повинна мати колосальні резерви.
– Спочатку було складно. Незвична ментальність у людей, треба було звикнути. В Європі працівники мають багато прав. Наприклад, людина попрацювала в мене тиждень, потім може йти на лікарняний на місяць, і я це оплачую. Це мене страшенно нервувало, в Україні якось простіше. Спочатку я з багатьма бізнесменами про це говорив: як ви з цим боретеся? Виявилося, преміальними фондами це вирівнюється. Витрати енергії шалено зросли після трагічних подій, втрати батька, дуже збільшилося навантаження. Бо польський завод можна було тягнути, вистачало часу на особисте життя. Додавання українського виробництва сильно змінило розподіл сил. Я почав перебудовувати батьківську систему. Бо хотів робити не так, як було. Можливо, кожен керівник, котрий прийде після мене, змінить усе під себе. Я не хотів ламати систему в ході реформи, тому дуже акуратно спочатку підтримував. Зараз уже обрано формат невеликих змін. Зміна кадрової політики, більше реальних доказів, що я не ламаю, а розбудовую. І року не пройшло, як почалася війна. Відпочинку дуже мало. За вихідні не встигаєш відновитися. Фізичне здоров’я падає, психічного ще вистачає.
– Підприємець тим і відрізняється від найманого працівника, що в нього немає ні вихідних, ні обідів, ні відпусток. У мене колись були такі часи, коли я працював 16 годин на добу. А вже коли справа налагоджена, система працює, то отримуєш кілька років свободи. На якому етапі ви зараз перебуваєте? Сьогодні ви європейський виробник. Чи можна вас порівняти, наприклад, з Fliegl?
– Fliegl – це шість заводів у Європі, потужне виробництво на шляху прогресу. Той самий Pronar виробляє 6000 одиниць причіпної техніки, а я – 2200 на українському та польському заводах разом. Тільки польський виробляє 200 одиниць на рік. У мене є амбітна ціль: 2028 року випустити двома підприємствами 4000 одиниць техніки. За рік подвоїти – то нереально, а от до 2028-го стратегічно без втрат якості якраз зможу.
Від ідеї до виробу – три місяці
– Основний підхід вашого батька: робити те, що потрібно людям. А в людей потреби постійно змінюються. Яскравий приклад – ваші пожежні комплекси.
– Була ніша, ми туди зайшли, цю важливу в господарствах техніку виробляємо, все ж таки цистерна з гідрогарматою, помпою – вшестеро дешевша, ніж пожежна машина. Цього року в нас два глобальних напрями – це логістика зерна та тваринництво. Бачимо ситуацію й адаптуємося до неї. Зробили для одного холдингу контейнер для рідкого гною на 100 куб. м. Паралельно створили європейську версію на меншу кубатуру. До цього ми випустили маленький розкидач гною цеповий – це був запит Болгарії. Як відомо експертам, в Україні такої техніки небагато. Другий напрям – це логістика зерна. 20 грудня я говорив з інженерами, а 24 березня ми вже знімали відео, як випробовуємо перекидач контейнерів. Думка була така, що зерновий коридор закритий, треба везти за кордон. Вагони-хопери в чергах по два місяці стоять. А контейнери морські завантажив, перевантажив з широкої на вузьку колію – й воно поїхало. Торік страшний бум був на перевантажувальні машини. Італійці нас підвели з редукторами, запізно виконали контракт. Однак техніка мала активний попит. Відео виставили в понеділок, у четвер уже першу машину продали. Зараз ще два продано й ще два виготовляються. Я думаю, наш продукт створить новий зерновий коридор. Потрібний тільки час, щоб аграрії самі впевнилися в логістичній економії цього рішення. Контейнер – це вельми універсальна річ, його ж навіть опломбувати можна, а контейнерна інфраструктура розвинута в Європі в десятки разів краще, ніж елеваторна.
– У вас ще є навантажувачі для барж?
– Так, це другий напрям, на якому ми зробили фокус. Залізницю закриваємо перевертачем контейнерів, дорожній напрям – зерновозами, тому потрібно було реагувати на зміни у водній логістиці. Ми мали стрічковий перевантажувач на 180 т / год, але після діалогу з великими холдингами отримали запит «7000 т / день із берега», адже термінали розбомблені, елеватор не відновиш за день. Тому, перебуваючи в Румунії, в порту я побачив, що нам треба розробити.
– Все це робиться в Липовій Долині?
– Так. У Польщі виробляється тільки масовий продукт для Європи. Робота тут коштує дорожче, податки набагато більші. Тільки за одну будівлю й власну землю 5 тис. кв. м я плачу на місяць податок 10 тис. злотих. Тож усі дотації тут дуже інтенсивно відбиваються податками. Поляки це все прорахували, це гра в довгу. І це дає результат. Ми бачимо, що Польща два роки назад прийняла естонський варіант: ти не платиш податок на прибуток, поки вкладаєш. Оподаткування починається тоді, коли ти виплачуєш дивіденди, виводиш прибуток із капіталу. Ми інвестуємо в розширення, нам це тільки в плюс. А вони не отримують податки зараз, тому що я вкладаю гроші у виробництво, купую станки, створюю робочі місця. Всі у виграші: я, громада – все дуже позитивно, дуже прозоро. Польща також не одразу до цього прийшла.
Рай для конструкторів
– Що сьогодні собою являє завод?
– 5 тис. кв. м виробничих площ, 52 працівники. Через місяць додасться ще 4 тис. кв. м. Це повний локалізований цикл виробництва тракторних причепів. Ми тут також виробляємо чотири моделі бункерних перевантажувачів, тюковозів і зернопакувальну техніку.
Дмитро провів мене новим заводом, і я лише широко відкривав очі: 12-метрова стеля з кран-балками, простір і розмах вражали. Я був на багатьох європейських заводах і всюди площа була освоєна максимально, вільного місця або поля для вільної конструкторської думки там практично немає, для творчого процесу або нових ідей конструктор мусить податися в справжнє поле, а тут можна мислити й діяти практично в цеху. Хоча обладнання не бракувало: справді унікальний листогибний верстат для 7-метрових деталей, лазерна різка металу, здатна одночасно виконувати операції на двох листах металу по 6 м. Досить дорога машина для усунення облою – Дмитро показав герметизацію для звукопоглинання, адже в машині обертаються багатокілограмові металеві деталі.
Достатньо повітря – це справді справляло враження, і техніка великих розмірів (така, як 12-метровий зсувний напівпричіп «Атлант») виглядала в новому цеху цілком компактною.
Однак почали ми з офісу, і там Дмитро з гордістю показав унікальний комп’ютерний комплекс конструктора зі складним маніпулятором. Молода команда конструкторів, людей із великою уявою та схильністю до несподіваних рішень – особливий скарб компанії, і Дмитро приділяє їм якнайбільше уваги та турботи. Загалом розповів, що, наймаючи людей на польське підприємство, спочатку намагався знаходити дешевшу робочу силу, але від цієї концепції довелося відмовитися на користь професіоналів. Сьогодні на підприємство може прийти тільки справжній професіонал із правильною мотивацією та великою лояльністю до компанії.
Стало зрозуміло, наскільки складно збудувати завод у Європі. Ділянку, яку гміна продала Кобзаренку, перетинала лінія електропередач. Довелося прибрати два стовпи й пустити лінію під землею. Крім того, при заводі збудовано ставок очисних споруд, фільтри й помпу якого потрібно регулярно обслуговувати. В самому цеху – кондиціонери та тепла підлога, котел на газі. Газ, як сказав Дмитро, тут дешевий, а тепла підлога – добре для складальників, вони ж здебільшого на підлозі збирають вузли.
Тут я відчув, що в заводу народжується справжній батько. Справжній господар.
Проєкт на старті, але прибутковий
– Це вже остаточний проєкт чи може бути дальший розвиток?
– Новий цех додасть ще вісім робочих місць. У мене є можливість запустити другу зміну, але зараз немає такої потреби. Ринок в Європі дуже просів. Тобто український ринок бумить під час війни, в нас є замовлення на 100 причепів тільки від одного холдингу. А Європа зараз сидить тихо, дуже тихо, через низькі ціни на зерно.
На виставках мої дилери боялися, щоб польські фермери не злилися, коли я вивісив український прапор. Фермери обурюються, але техніку купують. З прапорами в мене вибору не було – прапори майоріли, хоча все ж антиукраїнські настрої серед фермерів трапляються. Вони чекають дотацій, ціни на зерно впали, польського міністра аграрної політики фермери випхали з виставки ледь не стусанами. Я зараз дещо змінив фокус, орієнтуюся на німецький ринок. В Європі в нас дуже слабо йшли самоскидні причепи, треба змінити цей тренд. Проте комунальна техніка пішла добре.
– Комунальна техніка якого типу?
– Маленькі причепи на 4 – 6 т, самоскиди тристоронні.
– Яке обладнання стоїть на вашому заводі?
– Як я вже казав, це повний цикл: пили по металу, плазма, крутий дуже листогиб на 7 м. Хочу такий самий купити для України. Завдяки йому можемо обійтися без багатьох зварювальних швів. Повний токарний набір, фрезерні, шліфувальні станки, які здатні обробляти труби великого діаметра. Зварювання, фарбування, складання. На жаль, сьогодні потрібно мати повну незалежність від деталей з України – через проблеми на кордоні. А в мене завод точно не зупиниться.
– Проблеми з робочою силою не підштовхують до роботизації?
– Я цю тему в голові прокручую, книжки читаю, аналізую інформацію вже роки чотири. Дуже подобається сама ідеологія ощадливого виробництва, і моя команда також цьому навчається. Роботи мають сенс, коли є великий попит. Коли ти не встигаєш робити техніку. Якщо в тебе все добре йде, якщо ти виробляєш сто причепів і можеш продати сто причепів, навіщо збільшувати потужності? Хочу наголосити, планування виробництва ґрунтується на ринковій потребі – й тільки так. Ну гаразд, я заміню людину, поставлю робота, стану виробляти більше. Проте навіщо мені більше, якщо ринок цього не «з’їсть»? Ще й доведеться збільшити вартість техніки через вартість роботизованих виробничих блоків. І клієнт буде платити за мою неефективність. Так, робот не хворіє, але його треба обслуговувати, програмувати. Все одно потрібна для цього людина. Коли ринок зросте, тоді можна буде про це говорити. Поки що не вбачаю в цьому доцільності. У мене в новому цеху стоїть автоматична лінія порошкового фарбування. Постало питання, яку брати дробоструминну камеру: автоматичну чи ручну. Автоматична гарантувала обсяги в чотири рази більші, ніж здатна прийняти фарбувальна лінія. Навіщо за це платити, якщо вузьке місце в іншому?
– Польський завод, він узагалі прибутковий?
– Так. Це не тільки виробництво, а й ритейл. Ми ще продаємо тут українську техніку. Тому прибуток є. Кредити сплачуємо.
– Для мене Анатолій Дмитрович завжди десь поряд присутній. Щоб він сказав на все це?
– Він би сказав: «Мітька, бомба!».
– А в яких стосунках ви з місцевою владою?
– У хороших. На рибалку разок їздили з війтом. Спіймали, посмажили. Немає відчуття, як в Україні, що прогинатися треба перед політиком. Відчуття корупції немає. Я хотів привезти співробітниці ужонду, яка допомогла з дозволом на роботу для працівника, подарунок – цукерки, чай. Мені бухгалтерка сказала, що я тільки головний біль подарую, бо людям доведеться звіти писати з цього приводу.
Створення стратегії
– Щодо міжнародної кооперації. На машинобудівному заводі я запитав, чи можна взагалі в США купити щось, що зроблено в Америці? Мені відповіли, що тоді мені доведеться купити американський трактор. Однак на величезному колесі цього трактора все одно буде написано Made in China. У вас на заводі багато китайського?
– Дуже мало. Хіба катафоти. Навіть лампи для фар купуємо в Польщі. Багато чого італійського. Є індійське, ті самі колеса.
– Вам подобається те, чим ви займаєтеся?
– Так.
– Бачите себе європейським менеджером?
– Ми зараз співпрацюємо з бізнес-тренером із бізнес-коледжу. Він нам сказав якось, що коли власник занадто глибоко в бізнесі, то шкодить тим ділу. В мене у власності зараз польський завод, український, виробництво вагончиків та сендвіч-панелей, СТО і ще 300 га «Кобзаренко-агро». Якщо я заглиблююся тільки в один завод, усе інше стоїть. Тому треба стояти трохи вище. Це про делегування повноважень. Найбільший бізнес серед них це, звичайно, «Завод Кобзаренка», тому я не можу нині доручити управління саме цією ланкою, занадто великі ризики. Мені цікаво керувати кількома напрямами. Нещодавно мав розмову з клієнтом, у якого 4,5 тис. га в Польщі, своє комунальне підприємство, де понад триста людей працюють, він будує дороги, має два цементних заводи. Це людина з широким поглядом, у таких я вчусь, бо великий бізнес не фокусується тільки на одному! Ну і диверсифікація. Батько прогнозував, що попит на бункери впаде ще три роки тому. А він росте. І конкуренція росте. Дуже тісний ринок. З іншого боку, техніка завжди оновлюється, і наша мета – знайти ті ринки, де клієнт купить уперше. А далі він буде міняти зношену техніку на нову, і колесо закрутиться.
– Чому ви вважаєте, що відкриття заводу – свято? Чому кличете гостей, зокрема?
– Це точно масштабна подія, що визначатиме розвиток компанії на роки. От я був у Канаді біля Ніагарського водоспаду, і мені дуже хотілося, щоб поряд була дружина. Тому що нерозділена емоція не дає такої радості. Важливо також показати дилерам, що ми зростаємо. Є виробництво, є склад, є потенціал росту.
– А стратегія є? Розвитку польського підприємства? Зараз інтенсивно змінюється світ, навіть інвестиційні підходи. Період дуже високої непередбачуваності. Непередбачуваність стала нормальністю. Як у таких умовах будувати стратегію, лінію динамічного руху на польському терені?
– Польща в мене друга країна з погляду продажів, перша – це Румунія. Виготовити товар будь-хто зможе, ти спробуй його продати. Саме тому найбільше часу я витрачаю на пошуки ринків збуту. Як зачепитися в нових країнах? Як вирішити ту саму проблему хомологації? Сертифікат тільки на один тип причепа – понад 10 тис. євро, плюс робота спеціалістів. Цього року в Хорватію продали чотири причепи, тому що зробили сертифікати. Колись у нас була росія – найбільший ринок експорту. Більше Румунії, Польщі й Німеччини разом узятих. 8 млн євро з 60 млн річного обороту. Однак росії більше не існує. Тепер мені потрібно ці виробничі потужності завантажити. Стратегія цього заводу – я тут можу планувати. В Україні планувати важко. Прилетить С-300…
– У Польщі дуже багато, мільйони дрібних фермерів. Їм же також якась техніка потрібна?
– Така велика техніка, яку ми робимо, їм непотрібна. Тому ми зробили фокус на логістику зерна та комунальну техніку.
– Що з вашими алюмінієвими кузовами? Пам’ятаю, предметом гордості було опанування зварювання алюмінію, це було сенсацією на українській виставці на ВДНГ.
– Кузови йдуть, але поки що без бурхливого розвитку. Ринок дуже сильно підкосило припинення державної компенсації за вітчизняну техніку. Робимо 50 шт. на рік. Це дуже неприбутковий зараз напрям. Батько, може, й закрив би його. Проте я бачу майбутнє цього продукту в середньостроковій перспективі.
Стиль лідера
– Ви керуєте як одноосібник чи як командний гравець?
– Євген Дудка якось сказав мені: «Спочатку мотив, потім ціль, потім структура». То я структуру намагався не чіпати, але людям почав делегувати задачі одразу. Мій батько за стилем керівництва – «червоний вождь». Усе було на ньому і він за все відповідав. Мене це не драйвить. Люди отримують зарплату, вони й повинні відповідати. Тому я поступово накидував задачі й дивився, як їх виконують. Проте все коригує війна. До лав ЗСУ забрали двох керівних посадовців із моєї структури: керівника виробництва та керівника продажів. Якщо для стрільби потрібна права рука, то у мене відрізали два пальці. Проте навіть за тих складнощів, які співробітники прийняли на себе, вони не кинули мене напризволяще та завчасно навчили й знайшли виконуючих обов’язки. Доки було можливо, вони приїздили на завод щодня. Станом на сьогодні з заводу забрали 140 людей, на жаль, троє загинули.
Так, це свято посеред великої війни, й Україна величезну ціну платить за свою незалежність і боронить увесь світ від агресора.
Урочистості почалися з промови Дмитра Кобзаренка, в якій він подякував дилерам і партнерам, будівникам і проєктантам, коротко розповів історію фірми та її здобутків. Лише на мить, коли на великому екрані з’явилося обличчя Анатолія Кобзаренка, Дмитро перервався, на очі накотилися сльози, та й багато присутніх пережили емоційний струс. Однак свято тривало, і засновник фірми й нового заводу пишався б тим, як нащадки ведуть справи. Дмитро подякував членам сім’ї Кобзаренків – усі підставили плече і всі прийшли на допомогу в хвилину скрути. Було вітання війта і виступ голови Фундації розвитку гміни, були виступи дилерів із Великої Британії, Швейцарії, Австрії, Іспанії, Німеччини, Румунії, Болгарії, Литви, Латвії, Естонії, були й подарунки у вигляді нових контрактів. Київський гурт «Тарута» піднімав бойовий дух учасників свята.
А я думав, як швидко заповниться великий простір підприємства новою технікою та новими розробками, як швидко поведуть заводи Кобзаренка до омріяної мети – 4000 одиниць техніки і як швидко перевершать сподівання і прогнози.
Ми говоримо – в добру путь, поляки кажуть – широкої дороги. Підприємство наростило м’язи й готове гідно відповісти на виклики буремного сьогодення та енергійного майбутнього. А майбутнє – вже на порозі, в третій декаді вересня – виставка в Беднарах, у листопаді – «Агрітехніка» в Ганновері, й усюди буде Кобзаренко, українець, європеєць.